Слово про будинок «Слово» Володимир Куліш

Книга складається зі світлих спогадів сина письменника та драматурга Миколи Куліша. В часи проживання у харківському будинку «Слово» автор був підлітком, тому це дає змогу сучасним читачам поглянути на Хвильового, Підмогильного, Вишню, Йогансена та інших мешканців цієї відомої будівлі юнацькими очима Володимира. На сторінках описані буденні справи, захоплення, звички, побут, які змінюють героїчні образи літераторів, показуючи, що це були звичайні люди, які теж мріяли, раділи, святкували, сумували, планували, любили, а не лише займалися просуванням української літератури. І це створює разючий контраст між теплотою спогадів і страшною реальністю, яка сталася.

Про книгу «Слово про будинок “Слово”»

Читач має змогу дізнатися цікаві особливості й моменти з життя відомих літераторів: Хвильовому подобалося кататися на ковзанах вночі, Йогансен полюбляв полювати, а Підмогильний постійно переймався за свій велосипед «Україна». Сторінки цієї книги сповнені буденних радощів, дитинства, домашнього затишку, творчості, спілкування, хоч і постійно відчувається неминуча небезпека, адже багато згаданих осіб за кілька років будуть ув’язнені або страчені. Проте на мить можна перенестися у часі, щоб доєднатися до цієї великої творчої родини й відчути, як жили відомі всім видатні персоналії.

Перше видання цієї книги з’явилося на світ у 1966 році у Торонто, Канада. Володимир Куліш, який теж став літератором, у роки Другої світової війни іммігрував за кордон і зрештою зупинився у Філадельфії, США, де активно поширював творчість свого батька. Нове видання «Слова» містить зображення з Харківського літературного музею. Текст звірений з оригінальною книгою. Це не класичні мемуари, а ретроспективні нариси спогадів підлітка, який має свої захоплення й бачення світу, що властиві його віку. Такий погляд на відому історію дає змогу подивитися на неї зовсім з іншої перспективи, адже тут є багато деталей, на які б не звернув увагу дорослий мемуарист.

Особливим розділом є список жителів будинку «Слово», де зазначені статуси «вбитий», «засланий» і дуже рідко «живий». Тому ця книга є не тільки даниною пам’яті, а й нагадуванням про те, що важливо знати й не забувати імена, які в ній згадані. Автор надає читачам ширший контекст життя «монументальних класиків», перетворюючи їх на живих людей і спонукаючи дізнатися більше того матеріалу, що дають в школі. У виданні не так багато тексту, проте велика кількість фото, що дає змогу глибше зануритися у ту епоху й відчути емоції зображених людей. Книга зацікавить тих, хто хоче наблизитися до розуміння справжніх характерів і життя відомих постатей, й тих, хто прагне дізнатися більше контексту виживання української літератури у часи сталінського терору.